Історія Київської міської клінічної лікарні нерозривно пов’язана з історією Дарницького району і всього Лівобережжя міста Києва. Зі збільшенням кількості підприємств в Дарницькому районі м. Києва зростає кількість населення, що вимагає підвищення рівня охорони здоров'я. До 1935 року в Дарниці вже є дві поліклініки (Нова Дарниця та Нікольська Слобідка) й чотири пункти здоров'я на промислових підприємствах, відкривається районна санітарно-протиепідемічна станція. В районі працює 16 лікарів і 3 приватно-практикуючих лікарі.
За роки довоєнних п'ятирічок Дарниця бурхливо росте. Побудовано багато підприємств. Розпочато велике будівництво групи текстильних фабрик "Київ-волокно". Відповідно зростає й кількість населення. За переписом населення 1934 року в Дарниці проживало 54 тис. чоловік. Охорона здоров'я до того часу була представлена вже 5-ма поліклініками, лікарнею "Рембаза" на 25 ліжок, лікарнею Нікольської слобідки на 80 ліжок, пологовим будинком на 50 ліжок і IV міською спеціалізованою лікарнею на 450 ліжок. У районі є 5 пунктів здоров'я, райсанепідемстанція, дезстанція, функціонує санаторій для хворих зі скритою формою туберкульозу на 80 ліжок. Є 4 аптеки, 5 дитячих ясел та 6 дитячих садочків.
У 1941 році Дарниця була окупована німецько-фашистськими загарбниками і тільки 28 вересня 1943р. була визволена 136-ю стрілковою дивізією.
Після окупації Дарниця являла собою звалище руїн та попелища. З 360 індивідуальних та 400 комунальних будинків залишилися не зруйнованими лише 4 комунальних і 242 індивідуальних.
Матеріальні збитки району склали 620 мільйонів карбованців. Всі лікувальні заклади району були зруйновані, їх довелося відбудовувати спочатку. Поступово починають організовуватися пункти здоров'я в пристосованих приміщеннях на заводах, що поверталися з евакуації. В 1945 році відкривається лабораторія на хуторі Шевченково, на Нікольській слобідці, в Аварійному селищі й Рембазі. В Дарниці багато хворіють на малярію: щорічно реєструвалося біля 4 тис. нових випадків сипного і черевного тифу.
У 1944 році розпочато реорганізацію медичних закладів, згідно наказу МОЗ СРСР №870 від 21.11.1944 р. поліклініки й стаціонари об'єднуються в лікарні. В 1950 році в Дарниці організовується перша об'єднана лікарня, до складу якої входить поліклініка, дитяча консультація №16, терапевтичний стаціонар на 50 ліжок у споруді, побудованій для дитячого садка, пологовий будинок на 10 місць у пристосованому приміщенні. В районі є ще дві необ'єднаних амбулаторії, 19-та поліклініка на Рембазі, райсанепідстанція, тубдиспансер, амбулаторія для залізничників. У районі вже працюють 273 лікарів й 405 середніх медичних працівників.
Перша споруда лікарні. 1951 рік
З 1950 року починається санітарний благоустрій Дарниці. Розпочата організація служби водопроводу та каналізації, закінчується будівництво 1-ї черги Дарницької ТЕЦ. Дарниця стає промисловим районом м. Києва. Проводиться велика робота, спрямована на очистку промислових стоків та зменшення забрудненості повітря.
2-га Дарницька об'єднана лікарня на 30 ліжок була відкрита 01.11.1950р. у невеликому одноповерховому приміщенні, яке збереглося й досі. Кількість лікарів складала 27 осіб. Лікарня не володіла харчоблоком, опалення було пічним. Транспортом служила пара коней, моргом - сарай. Обладнання медичною апаратурою було вкрай недостатнім. На весь район було тільки два рентген-апарати.
Першим головним лікарем був Сергій Іванович Богданов.
Перший головний лікар Богданов Сергій Іванович
В наступні роки було побудовано харчоблок та невелику одноповерхову поліклініку зі стаціонаром на 15 ліжок.
У 1958 році був побудований лікарняний корпус на 150 ліжок. На той час загальна кількість ліжок у лікарні становила 270.
З 1958 року починається планова забудова житлових масивів. Паралельно ведеться будівництво закладів охорони здоров'я. Капіталовкладення на охорону здоров'я району з 1959 року щорічно вираховуються в сумі 101-103 млн. карбованців. Якщо в 1959 році бюджет охорони здоров'я складав 1396,1 тис. крб., то в 1968 році він вже складав 5253,4 тис. крб. Бюджет 2-ї лікарні в 1967р. був більший за всі асигнування району в 1956р.
головний лікар Аніщенко Володимир Фролович
Фото 1956 р. Під час змагання санітарних дружин Дарницького району Анищенко
Колектив медичних працівників лікарні (фото 1956 р.)
З 1958 року лікарня затверджена як республіканська школа передового досвіду з стаціонарного обслуговування та методичний центр з охоронно-лікувальної системи.
Згадує Власенко Володимир Іванович, який у цей час займав посаду головного лікаря КМКЛ №1:
"У Дарницькій лікарні № 2 (таку назву мала лікарня у 1963 році) загалом я пропрацював близько 20 років - з 1963 по 1982 рік. Працював лікарем-стоматологом, завідуючим поліклінічним відділенням та головним лікарем (з 1976 по 1982 рік). Це були найкращі роки моєї роботи та мого життя.
В 60-70-х роках в лікарні працювали чудові новатори та організатори охорони здоров'я: головний лікар Аніщенко Володимир Фролович, Бейлін П.Е., Уманський А.А., Сатановський А.А., Заболотня О.І., Бородянський В.С., Шияненко П.І. та ін.
Лікарня, яка спочатку мала 100 ліжок, у 1962 році налічувала їх вже 550.
У 1962 році був відкритий акушерсько-гінекологічний корпус.
Лікарня складалася з 4-х поліклінічних відділень для дорослих, 1-ої медсанчастини (радіозаводу), 10-ти лікарських та 2-х фельдшерських здоровпунктів та дитячого поліклінічного відділення на 1300 відвідувань за добу з молочною кухнею на 6000 порцій (на 1969 рік).
В лікарні працювало 356 лікарів, 603 середніх та 302 молодших медпрацівників. Таким чином один лікар обслуговував близько 390 чоловік населення.
Головний лікар Власенко Володимир Іванович
Район обслуговування був розділений на 35 лікарських дільниць. На кожній дільниці проживало близько 4000 чоловік. Всі види медичної допомоги надавалися тоді безкоштовно.
Та все ж матеріальна база та кількість ліжок не відповідали чисельності населення Дарницького району, який стрімко розвивався. В 1969 році район нараховував 40 промислових, 28 будівельних та 12 транспортних підприємств. Населення району перевищувало 500 тис. чоловік.
В травні 1969 року було прийнято Указ Президії Верховної ради УРСР про створення нового району на лівому березі Дніпра. В зв'язку з поділом Лівобережжя (Дарницького району) на 2 райони, охорона здоров'я розвивалася більш швидкими темпами в новому Дніпровському районі (будівництво лікарні для дорослих, дитячої лікарні, лікарні ШМД та ін.), в той час, як в нашому Дарницькому районі розвиток відбувався тільки по відомчій лінії (залізнична лікарня, лікарня ДВРЗ). 1 січня 1970 року другу районну об’єднану лікарню було перейменовано на Київську міську клінічну лікарню №1.
Травень 1976 р. Навчання з по ГО, ліс біля ДВРЗ. Зліва направо: головний лікар КМКЛ №1 Власенко В.І.,
головний лікар СЕС Брилевський М.І. та завідуючий РВОЗ Шимеліс В.К.
Покладання квітів до Меморіалу пам'яті загиблих в роки Великої Вітчизняної війни медичними працівниками лікарні.
Зліва направо: Старікова Ріта Павлівна, Власенко Володимир Іванович, Горіна лідія Михайлівна, Зубко Олена Захарівна, Герасимова Віра Філіпівна, Лавринчук Надія петрівна та Бабкін павло Павлович. Фото 1980р.
В 1978 році почала функціонувати поліклініка Київського радіозаводу на 600 відвідувань за зміну.
В самій Дарницькій лікарні №1 в 1975 році було зведено будівлю гуртожитку, яку згодом пристосували під стаціонарний лікувальний корпус на 480 ліжок.
Головний лікар Власенко Володимир Іванович проводить нараду
Співробітники лікарні - учасників бойових дій 1941-1945 р.р. (фото 1977 р.)
Після введення будівлі гуртожитку на 480 місць особливо великою виявилася невідповідність розвитку допоміжних служб та інженерних споруд 1000-ліжковій лікарні.
Тому, починаючи з 1977 року, основна увага адміністрації лікарні та районних організацій була націлена на розширення та зміцнення матеріально-технічної бази з урахуванням перспективи розвитку району .
1978 рік. Співробітники лікарні зліва направо: лікарі Дорошенко Б.Г. та Тітомир А.І. серед колег - жінок.
В 1978 році Київська міська рада прийняла рішення "Про будівництво і реконструкцію лікарні №1 Дарницького району" з будівництвом: корпусу на 480 ліжок, з відділенням реанімації, лікувально-діагностичного корпусу, поліклініки для дорослих на 850 відвідувань за зміну, дитячої поліклініки на 540 відвідувань за зміну та жіночої консультації.
Держбудом УРСР було дозволено розробку індивідуальних проектів на деякі корпуси (дитяча поліклініка, жіноча консультація, лікувально-діагностичний корпус).
Менш масштабна реконструкція лікарні була розпочата адміністрацією лікарні та будівельним трестом №5 Київміськбуду в 1976 році.
В 1978 році було добудовано та реконструйовано: поліклініку №1 на 600 відвідувань (сьогодні там розміщується адміністрація лікарні), патолого-анатомічне відділення (сьогодні там церква), побудована бойлерна, добудована їдальня-буфет для співробітників лікарні на 80 місць.
Протягом 1980 року реконструювали та добудували харчоблок. Їжу на 1000 хворих протягом року готували у Бортничах (там орендували їдальню), і привозили її орендованим транспортом.
Відбулися в ці роки ще й такі зміни: обладнано централізовану стерилізаційну (1979р.), реконструйовано пральню (1980р.), відкрито магазин для співробітників (1981р.).
Дивлячись сьогодні в минуле, можна сказати, що було багато зроблено для зміцнення матеріально-технічної бази лікарні, для покращення медичної допомоги населенню. Але то була лікарня районного масштабу, яку за жодними параметрами не можна порівняти з сучасною широкопрофільною міською лікувально-профілактичною установою.
В лікарні працює Міжрайонний діагностичний центр, Міський центр судинно-ендокринних захворювань органа зору, Державний центр репродукції людини, ендокринологія, нейрохірургія, хірургія з потужними науковими та професійними кадрами. В 70-80-ті роки ми могли тільки мріяти про це. Велика і головна заслуга в тому, що лікарня має такий статус, належить її головному лікареві Заслуженому лікареві України Салюті Михайлу Юхимовичу та його однодумцям.
Ще декілька слів про кадри.
Хочу повернутися в 70-ті роки. Серед працівників лікарні було багато не просто ветеранів Великої Вітчизняної війни, а саме учасників бойових дій 1941-1945р.р., які надавали медичну допомогу на фронтах Великої Вітчизняної війни та потім успішно використовували свої знання та навички в мирний час.
Лікарня відчувала тоді гостру нестачу лікарів та середніх медичних працівників. Плинність кадрів була викликана не тільки віддаленістю розташування лікарні від головних житлових масивів (лікарня була розташована саме на хуторі), але й відсутністю реальних можливостей отримання житла. В лікарні залишались лише ентузіасти. Ще і сьогодні тут можна зустріти працівників-ентузіастів, котрі працюють по 30-40 і більше років
В хірургічному відділенні працюють чудові хірурги: Остапенко А.Н., Пінчук А.С., старша медсестра відділення Бойчас Г.В.. На початку 80-х працювала лікарем-невропатологом Кучеренко Н.В. (тепер вона заступник головного лікаря), Петрук О.І. - Заслужений медпрацівник України, старша медсестра ЛОР-відділення, лікар-кардіолог Дорошенко Б.Г. та інші.
Неоціненний внесок в розвиток лікарні зробила заступник головного лікаря з кадрових питань Зубко Олена Захарівна.”
Колектив лікарні в післявоєнні роки запровадив у практику ряд нововведень, які отримали визнання та розповсюдження в УРСР та інших союзних республіках.
Більше ніж напіввікова історія розвитку лікарні №1 витримала декілька якісних етапів і вона безпосередньо пов'язана з розвитком міста Києва та Дарницького району.
Дарницький район на початку 80-х років минулого сторіччя зформувався як великий промисловий район з населенням 190 тис. Це була околиця міста Києва з великою площею розташування.
Медична служба району на той час нараховувала:
I. Лікарню №1 зі стаціонаром на 1020 ліжок та 5-ма поліклінічними відділеннями в тому числі:
- для обслуговування дорослого населення:
поліклінічне відділення №1 - завідуючий Ткачев А.П.; поліклінічне відділення №2 на Рембазі - завідуюча Киселева М.Ф.; поліклінічне відділення №3 у Старій Дарниці - завідуюча Сарафаннікова Ю.С.;
- для обслуговування дитячого населення:
дитяче поліклінічне відділення №1 - завідуюча Мельниченко О.В., місце розташування - пологовий будинок; дитяче поліклінічне відділення №2 у Старій Дарниці - завідуюча Лукомська В.Є.;
- 15 здоровпунктів на промислових підприємствах района,
- молочну кухню з 3-ма роздатковими пунктами;
- жіночу консультацію - завідуюча Швець Л.А..
II. Поліклініку №1 на Русанівці, головний лікар - Перерва В.Н.
III. Поліклініку №2 на Березняках, головний лікар Семенцова А.А.
IV. Протитуберкульозний диспансер №1, головний лікар Крилач І.С.
V. Райсанепідемстанцію.
Штатна кількість лікарні у 1981 році складала 1800 посад, укомплектованість - 80%.
Всі поліклінічні відділення і дорослі, і дитячі, терапевтичний корпус стаціонара на 480 ліжок були розміщені у пристосованих приміщеннях, що створювало багато незручностей як для медичних працівників, так і для пацієнтів.
Оскільки Дарницький район мав велику площу розташування, то терапевтичні і педіатричні територіальні ділянки, в основній своїй частині, мали великий радіус обслуговування. Це приводило до великої плинності кадрів, а відсоток укомплектованості дільничої мережі складав 80%. Особливо важко було з дільничими педіатрами.
Лікарня №1 була єдиним лікувально-профілактичним закладом в місті Києві, де доросла та педіатрична служби були об'єднані разом, а це негативно відзначалось на роботі педіатричної служби - вона не мала свого обличчя.
Науменко Микола Іванович Головний лікар КМКЛ №1 в період 1981-1986 рр.. Фото 1982р.
Необхідно відзначити, що наприкінці 70-х років педіатрична служба на масивах Березняки та Русанівка теж була в складі лікарні №1. В 1980 році була побудована дитяча поліклініка на Березняках по вул. П. Тичини, 12 (головний лікар Шеліпова А.Д.) і вона стала окремим лікувальним закладом з її філією на Русанівці, що відзначилось на авторитеті цього закладу у місті Києві.
М.І. Науменко був призначений на посаду головного лікаря КМКЛ №1 у квітні 1981 року і прийшов до вже сформованого працездатного колективу.
Микола Іванович у 1962 році закінчив Київський медінститут і працював головним лікарем Білоцерківської районної лікарні до 1965 року.
У 1967 році закінчив клінічну ординатуру при Київському медичному інституті по розділу акушерства та гінекології.
1967-1977 рр. – лікар-анестезіолог у 4-му управлінні при Мінздраві УРСР.
1977-1981 рр. - завідуючий Дарницького районного відділу охорони здоров'я.
"Усі наступні роки, - згадує Микола Іванович, - мені довелось працювати у лікарні №1 з заступниками головного лікаря Малютіною Л.Є., Бабкіним П.А., Ткачовим А.П., Самусик В.І., Корнеєєвою Л.А., Артемовою Л.І., Єщенко В.Т., Лавренчук Н.П., Сологуб В.Д., Бондаренко О.В.; завідуючими поліклінічними відділеннями - Кисельовою М.Ф., Сарафанніковою Ю.С., Мельниченко О.В., Дубініною Т.Є., Лукомською В.Є. Швець Л.А.; завідуючими стаціонарними відділеннями - Кобусовим Б.Г., Брусиловським І.З., Доскуч В.В., Тітомиром А.І., Подобєдовим В.Г., Бедой Н.Д., Серовою Г.І., Омельяненко Н.П., Кучеренко Н.В., Луценко Ю.Є., Бородянським В.С., Яблоновським І.М., Ліберман Г.Л., Шамрай В.Є., Литвиненко А.М., Савченко В.В., Прищенко Є.І., Мащенко О.Д., Шусман С.М., Пеньковою В.С.; завідуючими лікувально-діагностичними службами - Лейкіним Г.Д., Мазаєвим В.Д., Осипчук Є.К., Перервой В.Н., Южаковою Г.М.
На фото ( з квітами) старша медична сестра хірургічного відділення №2 Мніх Марія Степанівна, завідувачем відділення був Бородянський Володимир Сергійович
Інструктор ЛФК відділення фізіотерапії Сологуб Валентина Василівна, чоловік якої, Сологуб Валентин Дмитрович, в 1980 році працював в лікарні заступником головного лікаря по техніці
Делегати райздороввідділу на партконференції Дарницького р-ну м. Києва. Фото 1980р. Зліва направо: Науменко М.І., Власенко В.І.
Фото 1977 року. Колектив старших медичних сестер
Не можна сказати, що відносини завжди були відмінними. На роботі як на роботі. І образи були, і стягнення були, і невдоволення були, і анонімні листи були, але здебільшого ми зберігали честь колективу та авторитет закладу. Я згадую ці роки, як найкращі роки у своєму професійному житті, і для мене лікарня №1 залишається рідною професійною домівкою.
9 травня 1984р. у парку Партизанської слави, зліва направо: Єщенко В.Т., Луценко Ю.Є. та Науменко М.І.
Окремо хочу підкреслити організаційну роль у роботі лікарні завідуючого міськздороввідділом Бородай Г.Г., секретарів Дарницького райкому КПУ Данкова В.В., Гудзенко Н.Г., Четвертак В.Г.; голову виконкому Дарницької Районної Ради народних депутатів Литвиненко А.М. та його заступників Паніна В.Г. та Белоусова М.А. Без їх особистої участі у розвитку лікарні №1 нічого б не було.
Лікарня №1 міста Києва мала багатопрофільний стаціонар на 1020 ліжок і в той же час не була клінічним медичним закладом, оскільки тут не були розміщені кафедри медичного інституту, інституту удосконалення лікарів, медичних центрів. Це була звичайна штатна лікарня. Ми не витримували професійної конкуренції з такими лікарнями як лікарня №14 імені Жовтневої революції, Медмістечком, лікарнею №7, лікарнею №22. А причина, перш за все, була у незадовільній матеріальній базі стаціонарних відділень, особливо терапевтичного профілю та віддаленності лікарні від центру міста Києва в тому числі від інших лікувальних закладів, від КМ та КІУВ.
Гордістю лікарні в ті роки були хірурги: Луценко Ю.Є., Бородянський В.С., Татарінов А.Г., Старікова Р.П., Каплун В.Г., Резницький М.І., Швейчук Г.К., Пугачов Г.Д., Пинчук А.С., Литвиненко А.М.; лікарі анестезіологи: Яблоновський І.М., Щегельський Д.А., Цибуля Б.Я., Гончарова А.П., Покало В.П., Стогній М.С., Ханенко С.М., Бурцов В.І., Семенюк А.С.; отоларингологи: Шамрай О.Є., Ліберман Г.Л., Пучков Ю.А., Гулько С.І., Шевченко Л.В.; акушери-гінекологи: Прищенко Є.І., Самусик В.І., Савченко В.В., Шусман С.М., Пенькова В.С., Горбань Г.Н. та інш.»
На сьогодні Науменко М.І. - лікар вищої атестаційної категорії і працює лікарем-урологом поліклініки №2 Дарницького району.
Одним з якісніших етапів становлення та розвитку лікарні була друга половина 70-х років, яка пов'язана з головним лікарем Власенко В.І. До початку своєї діяльності у лікарні №1 Володимир Іванович вже мав великий досвід організаційної роботи на обласному рівні. Завдяки його ініціативі, вмінню на наполегливості у роботі вдалося прийняти дуже важливу, можна навіть сказати, доленосну для лікарні постанову Київського міського комітету КПУ та міськвиконкома у 1978 році про реконструкцію та подальший розвиток лікарні №1 та її введення до 5-річного плану соціально-економічного розвитку міста Києва для практичного запровадження у життя.
Ця постанова визначила долю розвитку лікарні на наступні 25 років в її матеріальному оновленні. При Власенко В.І. був відкритий лікувальний корпус і лікарня отримала статус 1000-ліжкової лікарні, де були розгорнуті 3 терапевтичні відділення, кардіологічне відділення, неврологічне відділення, дитяче відділення. Терапевтичний корпус лікарні був розміщений у 9-ти поверховому приміщенні гостинки сімейного типу з 2-ма ліфтами на 4 людини. Вона будувалась для вирішення квартирного питання медичних працівників, що надавало можливість залучення кваліфікованих кадрів у Дарницький район. Але життя диктувало інші вимоги. Населення района зростало, ліжкового фонду катастрофічно не вистачало, особливо терапевтичного профілю - це призвело до того, що була застосована вимушена дія - пристосувати цю будівлю під лікарняний корпус.
Тактично це було вірне рішення, але стратегічно це була організаційна помилка районної та міської влади. З часом стало зрозуміло, що цей терапевтичний корпус не змінив якості лікувально-діагностичної допомоги населенню, так як і процесс, і побут лікарні не відповідали вимогам часу.
Все наведене і визначило подальший напрямок організаційної роботи колективу на вирішення невідкладних завдань по зміцненню матеріально-технічної бази лікарні в період 1981-1986 років.
У 1983 році розпочато будівництво поліклінічного комплексу на 1690 відвідувань у зміну, в тому числі:
- дорослої поліклініки на 850 відвідувань,
- дитячої поліклініки на 540 відвідувань,
- жіночої консультації на 300 відвідувань.
1 вересня 1985 року був відкритий цей комплекс. Він став найкрупнішим поліклінічним закладом у місті Києві.
У 1983 році була побудована медсанчастина заводу "Вулкан".
У 1984 році розпочато і в 1986 році було закінчено будівництво медсанчастини ХФО "Дарниця". В наступні роки вона стала поліклінікою №2 Дарницького району.
У 1982 році був здійснений капітальний ремонт акушерсько-гінекологічного корпуса з відкриттям обсерваційного акушерського відділення. Була відкрита пральня для акушерського відділення.
Делегати XXXII конференції Дарницької партійної організації на чолі з завідуючим райздороввідділом М. Салютою (у центрі справа) та головним лікарем КМКЛ №1 Березюком В.П. (у центрі зліва). м. Київ, 07.12.1986р.
У 1985 році здійснений капітальний ремонт хірургічного корпусу. При цьому було відкрито 2-е хірургічне відділення, яке очолив Бородянський В.С.
У 1985 році також розпочато проектування головного терапевтичного корпусу на 480 ліжок та діагностичного центру, водолікувальної установи на 40 ліжок. Проектні роботи виконував ГіпроНІІздрав. На цей час змінюється і сам Дарницький район - почалось будівництво Харківського житлового масиву, будувався Південний міст, будувався метрополітен. Все це надавало нам натхнення. Ми ставали ближчими до центру міста Києва. Лікарня №1 була на порозі якісних змін її структури, але це вже інша сторінка в її історії."
З березня 1986 року по листопад 1987 року очолив лікарню молодий керівник, який мав в думках перспективний план розвитку лікарні, Березюк Володимир Павлович.
На той період в лікарні налічувалось 1010 ліжок.
Головний лікар КМКЛ №1 Березюк В.П. (у центрі), зав. хірургічним відділенням Луценко Ю.Ю. (праворуч) та головна медична сестра Коваль Наталя Петрівна
Прибирання снігу на території лікарні - одне з повсягденних миттєвостей її життя. Березюк В.П. (праворуч) та співробітники лікарні. Фото 1983р.
За підтримки районної та міської адміністрації продовжувались проектні роботи нового палатного та діагностичного корпусу лікарні, реконструкція приміщення старої поліклініки під адміністративний корпус.
Продовжувалося введення в експлуатацію та дооснащення нової поліклініки з розширенням амбулаторної мережі.
Цей період співпав з початком перебудови в країні. Значні зміни відбувалися і в системі охорони здоров'я. Активно оновлювалось медичне обладнання та апаратура, вводилися нові методики лікування. Змінювався підхід до обліку праці медичних працівників, вводився бригадний метод роботи.
Структурні зміни вилилися в реорганізацію, яка передбачала злиття стаціонарної та поліклінічної ланки в районні медичні об'єднання.
З 1-го листопада 1987 року Київську міську клінічну лікарню №1 очолив головний лікар Салюта Михайло Юхимович.
Салюта Михайло Юхимович головний лікар КМКЛ №1, депутат Київської міської ради IV скликання, ректор Інституту екології та медицини, Заслужений лікар України, доцент, кандидат медичних наук
Майже 45 років працює Михайло Юхимович у системі охорони здоров'я, з них 22 роки в Дарницькому районі м. Києва. Лікар вищої категорії, голова ради Київського відділу Асоціації сприяння охороні здоров'я населення України, кандидат медичних наук, доцент, завідуючий кафедрою соціальної медицини МІ УАНМ.
У 1994 році Михайло Юхимович отримав звання Заслуженого лікаря України.
Завдяки його зусиллям та коллективу лікарні у 1993 році було зведено новий палатний корпус, який відкрив Голова Верховної ради України Плющ Іван Степанович, а в 1995 році відкрито Міжрайонний діагностичний центр "Лівобережжя", обладнаний найсучаснішою медичною апаратурою.
У 1996 році Салюта М.Ю. захистив кандидатську дисертацію на тему: "Научное обоснование и реализация на практике организации и управления системой здравоохранения района крупного города". Він є автором понад 25 наукових робіт з питання управління та організації охорони здоров'я.
З 1 жовтня 2001 року - ректор Інституту екології та медицини.
До 50-річчя Київської міської клінічної лікарні №1 за багаторічну працю на ниві охорони здоров'я в грудні 2001 року був нагороджений "Орденом за заслуги ІІІ ступеня".
З 2001 по 2005 рік Михайло Юхимович займав посаду голови постійної Комісії Київради з питань охорони здоров'я та соціального захисту.
Головні лікарі Власенко В.І. та Салюта М.Ю. вітають ветеранів лікарні з Днем Перемоги. Фото 2006 р.
Розбудовувати лікарню головному лікареві допомагали його помічники – заступники:
Кучеренко Ніна Володимирівна – заступник з медичної частини.
Ніна Володимирівна пройшла довгий професійний шлях від роботи медсестрою дитячого закладу до посади заступника головного лікаря однієї з найсучасніших клінічних лікарень міста Києва. Прийшовши на роботу у першу Київську лікарню лікарем-ординатором неврологічного відділення у 1976р., вона вже через вісім років очолює це відділення. Завдяки її організаторським здібностям та професіоналізму, відділення перетворюється на одне з кращих у місті. Під керівництвом Ніни Володимирівни у відділенні формується колектив справжніх професіоналів, людей, щиро закоханих у свою професію, які працюють за новітніми технологіями, постійно підвищують свою майстерність.
З 1994р. Ніна Володимирівна призначається заступником головного лікаря лікарні. Важко переоцінити значення тієї кропіткої, часом виснажливої, але дуже важливої роботи, яка виконується на протязі останнього десятиріччя Ніною Володимирівною. За плідну роботу, вагомий внесок в розвиток роботи лікарні Кучеренко Ніна Володимирівна неодноразово нагороджувалася подяками та почесними грамотами від Міністерства Охорони Здоров’я України, Подяками Київської міської та районної адміністрацій.
Заступник з медичної частини Кучеренко Ніна Володимирівна
Антонова Людмила Володимирівна – помічник головного лікаря з 2007 року. Людмила Володимирівна за фахом лікар-хірург, до 1999 року працювала начальником хірургічного відділення, а згодом заступником головного лікаря з медичної частини вузлової лікарні станції Дарниця. Це людина, без відома якої в КМКЛ №1 не відбувається жодна подія. Висока відповідальність та самопожертва притаманні цій тендітній, але дуже вольовій жінці. До неї якнайкраще підходить змістовне слово «Наставник», і саме з великої літери. Будь-який співробітник лікарні може пишатись спілкуванням з Людмилою Володимирівною, навіть якщо вона йому нарікає за щось. Свій неоціненний досвід передає вона не тільки молодим лікарям та медичним сестрам, а й досвідченим фахівцям. Сьогодні вона очолює координаційну службу лікарні, а саме: оперативний відділ.
Помічник головного лікаря Антонова Людмила Володимирівна
Бобруль Зоя Олексіївна - з 1997 по 2007 рік заступник головного лікаря з інфекційного контролю та епіднагляду.
У 1969 році Зоя Олексіївна закінчила санітарно-гігієнічний факультет Дніпропетровського медичного інституту за фахом "Санітарна справа". З 1969 по 1987 рік працювала санітарним лікарем та лікарем-епідеміологом у районних та міських санепідстанціях м. Дніпропетровська, м. Керчі. З 1973 по 1982 рік працювала у СКП Азово-Чорноморскої санітарної інспекції Міністерства рибного господарства, розробляла та втілювала технології по переробці рибної продукції та доведенню її до санітарних норм та правил на промислових судах рибного флоту. Працювала у різних країнах: Франції, Італії, Іспанії, біля Антарктиди. У 1982 році повернулась на роботу у санепідслужбу.
З 1987 до 1994 року працювала завідуючою протиепідемічним відділом санепідстанції Дарницького району. У цей же час виконувала організаційно-методичну роботу як позаштатний головний епідеміолог району.
Протягом ряду років була організатором і керівником науково-практичної роботи по вивченню причин виникнення гнійно-септичних захворювань у породіль та новонароджених в акушерському стаціонарі КМКЛ №1. Розроблені за даними цієї роботи рекомендації були покладені в основу організації медичної допомоги матерям та дітям. В результаті чого захворюваність новонароджених по лікарні була знижена у 1,82 рази, а породіль - у 14,7 рази, поліпшено умови перебування породіль та новонароджених в акушерському стаціонарі та медичних працівників.
Для виконання функціональних обов'язків заступника головного лікаря з інфекційного контролю розробила положення, посадову інструкцію, положення про Комітет інфекційного контролю, "Стандарти інфекційного контролю", "Компоненти отримання внутрішньолікарняних інфекцій". Організувала та втілила у практику систему інфекційного контролю у багатопрофільній лікарні.
Заступник головного лікаря з інфекційного контролю та епіднагляду (з 1997 до 2007р.) Бобруль Зоя Олексіївна
Дударева Галина Михайлівна - заступник головного лікаря з якості лікування та експертизи, лікар-організатор вищої категорії, також очолювала кабінет народних та нетрадиційних методів лікування.
Лікувальну справу вона вивчала у Тернопільському медичному інституті. З 1986 року працювала в КМКЛ №1, з 1989 року - головний лікар медсанчастини заводу "Радіовимірювач". Разом з головним лікарем КМКЛ №1 Салютою М.Ю. працювала над статтями: "Соціальні умови життя медичних працівників - складова індексу розвитку людського потенціалу", "Досвід впровадження медичних стандартів та критеріїв якості за системою ISO 9001:2000 в хірургічному відділенні", "Соціологічна оцінка медичної допомоги в Київській міській клінічній лікарні №1" та ін.
Заступник головного лікаря з якості лікування та експертизи (з 1999 до 2007р.) Дударева Галина Михайлівна
Грецька Анелія Олексіївна - головна медична сестра. У 1971 році вона закінчила Київське медичне училище №4, після якого деякий час була співробітником дитячої поліклініки Дніпровського району. З 1975 року працює в КМКЛ №1 на посаді старшої медичної сестри терапевтичного відділення.
З 1980 року старша медична сестра фізіотерапевтичної служби.
З 1988 року – головна медична сестра Київської міської клінічної лікарні №1. Відмінник охорони здоров'я. Голова Ради медичних сестер лікарні. Член Ради медичних сестер ГУОЗ.
Анелія Олексіївна має високі організаційні здібності, добре орієнтується у багатопрофільній діяльності коллективу, володіє інформацією про професійні якості кожної медичної сестри, бере участь у професійній післядипломній підготовці медичних сестер, акушерок, лаборантів. Координує добір та розстановку кадрів, контролює всю роботу середнього та молодшого медичного персоналу в організації надання допомоги та здійснення медсестринського догляду, постійно бере участь у всіх загальноміських медсестринських заходах.
Анелія Олексіївна є автором статей, присвячених особливостям сестринського догляду хворих при синдромі діабетичної стопи на тлі цукрового діабету, про лідерство в медсестринстві. Делегат І з'їзду медичних сестер України. Досвідчений спеціаліст, наставник декількох поколінь медичних сестер. Також вона брала участь у конференціях: "Медсестринство проти СНІДу", "Рак молочної залози".
Анелія Олексіївна і досі успішно очолює сестринську службу КМКЛ №1.
Головна медична сестра Грецька Анелія Олексіївна
Зубко Олена Захарівна - заступник головного лікаря з кадрових питань. У 1960 році закінчила Медичне училище, пізніше - Університет правових знань. З 1967 року була старшою медсестрою, потім стала головною медичною сестрою КМКЛ №1. Олена Захарівна проводила конкурси медичних сестер лікарні, а переможців готувала до міського конкурсу, в результаті чого команда завжди займала призові місця.
З 1987 року до 2009 року очолювала відділ кадрів лікарні. Будь-яке кадрове питання Олена Захарівна вирішувала швидко та правильно. Вона була тонким психологом, наставником молоді, завжди користувалась повагою в колективі.
Заступник головного лікаря з кадрових питань (з 1987 до 2009 р.)
Головна сестра Зубко О.З. проводить нараду з медичними сестрами
Почекаева Ольга Василівна - заступник головного лікаря з економіки. Після закінчення Ставропольського політехнічного інституту, у 1976 році, працювала старшим економістом Укоопсоюзу, старшим економістом Міністерства місцевої промисловості РСФСР, з 1990 до 2011 року працювала у КМКЛ №1. Брала участь у конференціях по проведенню експерименту з переходу на обов'язкове медичне страхування міста Києва і Київської області.
Заступник головного лікаря з економіки (з 1990 до 2011 р.) Почекаєва Ольга Василівна
Заїка Ніна Василівна – головний бухгалтер з 1989 по 2009 рік, розпочала діяльність в лікарні в 1986 р.
Головний бухгалтер (з 1989 до 2009 р.) Заїка Ніна василівна
Керівництво лікарні кожен рік шукало додаткові джерела фінансування. З 1981 року з затвердженням Переліку спеціальних коштів (наказ Міністерства фінансів УРСР від 28 вересня 1981 року №112) в лікарні було налагоджено отримання коштів з цього джерела.
З 1990 року лікарня (тоді ДРМО) розширила обсяг додаткових послуг - були підписані угоди з підприємствами щодо утримання медичних здоровпунктів по обстеженню та наданню медичної допомоги працівникам за рахунок власних коштів - (здоровпункти) на підприємствах. Додаткові надходження в 1990 році склали 476,2 тис. крб., що складало 5% відсотків від фінансування медичного закладу. Практика створення виїздних бригад для медичного обстеження працівників сіл на платній основі та розширення платних послуг дозволили збільшити долю додаткових надходжень до бюджетного фінансування на 17%, а це - 703 тис. грн. в 1997 році.
У зв'язку з рішенням Конституційного суду України від 28 листопада 1998 року №15 -рп/98, яке припинило дію Постанови КМ України №1138 від 17.09.96р. "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я", економічна служба шукала нові шляхи отримання додаткового фінансування. З цією метою був створений комерційний відділ та введена посада заступника головного лікаря з комерційних питань з утриманням тільки за рахунок додаткових надходжень. Створення цієї служби викликане розподілом бюджету на загальний фонд та спеціальний фонд з вимогою постійного росту спеціального фонду в кошторисі. Це підрозділ економічної служби, яким керує Яцюк Михайло Іванович, на основі законів України "Про благодійництво та благодійні організації" №531/97-ВР від 16.09.97 року, "Про страхування" №85/96-ВР від 07.03.96 року створив програму розвитку лікарні в ХХI столітті та під цю программу уклав інвестиційні угоди з благодійним фондом, зі страховими компаніями. В лікарні створена координаційна Рада, яка приймає рішення про першочерговість додаткових надходжень, які в рік 55-річчя лікарні складають вже близько 22%, а планів щодо їх збільшення дуже багато.
Лосенок Анатолій Михайлович - з 2000 до 2010 року заступник головного лікаря з організації медичної допомоги населенню у надзвичайних ситуаціях, доцент, кандидат медичних наук. У 1973 році закінчив Військово-медичну академію в м. Ленінград за спеціальністю "Лікар-організатор". З 1997 по 2000 рік - заступник директора ТМО Московського району міста Києва.
Анатолій Михайлович написав понад 80 наукових статей, в яких розглядались проблеми впливу екстремальних факторів (фізичних перевантажень, високої температури та переохолодження організму) на імунну систему людини, готував медичних сестер для роботи в екстремальних ситуаціях.
Заступник головного лікаря з організації медичної допомоги населенню у надзвичайних ситуаціях (з 2000 до 2010р.) Лосенок Анатолій Михайлович
Литвинов Борис Борисович - заступник головного лікаря по техніці. Працює у лікарні з 1 січня 1997 року. Спеціальність інженера-механіка він отримав у Київському політехнічному інституті (1980р.). Після його закінчення працював майстром ВО "Київський радіозавод" (1980-1981), референтом Дарницького РК ЛКСМУ м. Києва (1981-1983), заступником командира роти по політичній роботі (1983-1985), старшим майстром (1985-1991) та конструктором І категорії (1991-1993) ВО "КРЗ".
Литвинов Борис Борисович - людина, яка не боїться брати на себе відповідальність при вирішенні складних, проблемних питань. Будівництво, територія, інженерні мережі, обладнання – все це знаходиться в дбайливих та відповідальних руках Бориса Борисовича.
Заступник головного лікаря по техніці Литвинов Борис Борисович
Семендяй Михайло Іванович – заступник головного лікаря з медичної частини.
Життєвим кредо цієї мужньої людини є його слова:
«Я много раз стоял в операционной за спинами умудренных опытом хирургов – своих учителей, наблюдая за их мастерством. После, много лет ассистируя им, я думал лишь об одном – научиться оперировать не хуже чем они, а если у меня хватит умения и сил, то лучше.
Свою реализацию вижу в организации медицины будущего с применением своего опыта в области практической хирургии.»
За покликом душі в 1969 році Михайло Іванович поступив до Київського медичного інституту, а в 1973 році продовжив навчання курсантом Військово-медичного факультету при Куйбишевському медичному інституті.
Його військова кар’єра розпочалась в 1975 році в Заполяр’ї, в Мурманській області молодшим лікарем танкового полку, де були отримані перші практичні навички.
В 1977 році закінчив спеціалізацію за циклом клінічної та військово-польової хірургії 62-ї інтернатури медичного складу Ленінградського військового округу. В 1979 році призначається командиром медичної роти, провідним хірургом Мед. СБ Ленінградського ВО.
В 1980 році пройшов підготовку на факультеті керівного складу з хірургії Військово-Медичної Академії в Ленінграді. В тому ж році повернувся в Україну, де став хірургом Військового шпиталю Київського ВО.
З розвитком нових методів в світовій та вітчизняній хірургії почав не тільки запроваджувати їх в своїй практиці, а й розробляти власні методи та техніку операцій.
Михайло Іванович наполегливо продовжує вчитись:
1982 рік – 67-а інтернатура медичного складу Київського ВО – удосконалення з невідкладної та абдомінальної хірургії;
1984 рік – Центральний інститут удосконалення лікарів в Москві по циклу хірургії судин.
З 1983 по 1986 роки – старший ординатор відділення абдомінальної та судинної хірургії Окружного військового шпиталю Києва.
В 1986 році, як хірург з великим досвідом та практикою, направлений до Народної Республіки Ангола, де пройшов складний шлях військово-польового хірурга: від звичайного спеціаліста-хірурга до ведучого хірурга Центрального військового шпиталю Анголи в Луанді. За цей період було проведено більше 3000 складних операцій в умовах бойових дій.
Після повернення в Україну Семендяй М.І. займає посаду старшого ординатора урологічного відділення Окружного військового шпиталю в Києві, закінчивши 67-му інтернатуру КВО за спеціальністю урологія.
З 1990 по 1992 рік – старший ординатор відділення судинної хірургії.
Михайло Іванович постійно удосконалює свій досвід – веде листування з провідними хірургами світу.
З 1992 року – начальник хірургічного відділення шпиталю ВМУ СБУ, головний хірург СБУ, лікар-хірург клініки «Медиком».
В цьому ж році отримує вищу кваліфікаційну категорію та звання Заслуженого лікаря України.
В 1994 році в Російському державному медичному університеті та «Етікон Ендо-хірургії» («Джонсон і Джонсон, ЛТД») закінчив курс навчання та підготовлений в різних методиках лапароскопічної хірургії.
З 1995 року починає викладацьку діяльність.
Семендяй М.І - асистент кафедри хірургії №1 Національного медичного інституту ім. акад. О.О. Богомольця.
Михайло Іванович бере активну участь і в науковій діяльності. Так, ним опубліковано більше 20 наукових робіт з лікування вогнепальних поранень, політравм, невідкладних станів черевної порожнини та патології судин. Багато з них переведені на іноземні мови.
Підготовлена до захисту кандидатська дисертаційна робота «Діагностика та лікування пошкоджень легенів вогнепального походження».
З 2007 року – заступник головного лікаря КМКЛ №1.
Семяннікова Олена Ігорівна - заступник головного лікаря з управління та організації, кандидат медичних наук, доцент.
В 1984 році закінчила аспірантуру ЦОЛИУВ за спеціальністю "Організація охорони здоров'я", в 1991р. - докторантуру.
Олена Ігорівна є автором 60 статей. Вона брала участь у навчально-методичних конференціях в Харкові та Луганську. Планує запровадити у своїй діяльності тактогенне та стратегічне планування показників охорони здоров'я (технологічна карта). Працює над питаннями управління в ЛПЗ.
На сьогодні Олена Ігоревна очолює інформаційно-аналітичний відділ лікарні.
Заступник головного лікаря з управління та організації (з 1994 до 2007 р.). Начальник інформаційно-аналітичного відділу
Семяннікова Олена Ігорівна
Усатенко Антоніна Григорівна – провізор. Працює в КМКЛ №1 на цій посаді з 1996 року. Приходячи на роботу вона згадує слова: „Фармацевт помни, ти отвечаешь за жизнь людей. Большей ответственности у человека нет”.
Провізор – це не лікар і не медична сестра, він не займається лікувальною справою, але його робота потребує великої відповідальності. Повинен вчасно підготувати заявки, а потім замовити та отримати лікарські препарати, перев’язувальні матеріали, вироби медичного призначення, шприци та системи, а також видати їх у відділення лікарні.
Якщо ти все це зробив вчасно – ти допоміг врятувати життя хворій людині.
Провізор. Усатенко Антоніна Григорівна
До історії лікарні обов'язково необхідно додати сторінки про культурно-суспільне життя її співробітників, яскравим прикладом яких є творчість талановитого співучого колективу – фольклорного ансамблю «КРИНИЧЕНЬКА».
Важкі та тривожні будні медичних сестер, як сонцем були осяяні їх творчим дозвіллям.
"Ми працюємо в лікарні по 20-30 років. І весь час з піснею. Наші репетиції це як свято життя. Після них крила виростають, хочеться злетіти. А кожен концерт це вже, ніби, політ разом з слухачами.
Хочеться жити, хочеться творити, хочеться співати. Хай і вам співається,"- згадує учасниця коллективу старша медична сестра відділення відновлюючого лікування Забудська Валентина Вікторівна.
«Одбігало дитинство моє босе
І юності пройшла моя весна,
Мене стрічає золотая осінь,
Тривожить і приваблює вона.
Ой, кринице, моя ти криниченько,
Дай напитись твоєї водиченьки,
Поверни мені подих весни,
І красу, і любов поверни.
Криниця біля маминого двору,
Ти пам'яті моєї джерело.
Лиху і славну пам'ятаєш пору,
В житті моєму всякого було.
Коня там напувала ще бабуся,
І мама з батьком зустрічалася там.
Туди і я не раз ще повернуся,
Вклонюсь криниці й маминим літам.
Такі ліричні слова викликав у Володимира Олександровича Шестакова, лауреата багатьох міжнародних і вітчизняних конкурсів, колектив фольклорного ансамблю клінічної лікарні №1 м. Києва. Вперше Володимир Олександрович побачив люблячих народну пісню медиків у 1986 році, коли відвідав конкурс на “кращу медичну сестру лікарні". Керівнику багатьох уславлених музичних колективів, переможців міських і районних конкурсів, так сподобався спів медсестер і лікарів, що він, незважаючи на величезну зайнятість, погодився стати їх новим керівником.
До 1987року ансамбль очолював Мельниченко Михайло Петрович, і, у відповідності до ідеології того часу, колектив виконував радянсько партіотичні пісні, прославляв цінності комуністичної партії. Виступи ансамблю здебільшого приурочувалися суботникам, зустрічам ветеранів і молоді, урочистостям з нагоди професійного свята медиків і посвяті в професію.
Районні, міські конкурси художньої самодіяльності при кожній нагоді учасники колективу намагалися захистити честь лікарні. Цю традицію продовжив новий керівник Шестаков Володимир Олександрович; від минулого колективу залишилася відданість пісні та патріотизм лікарні. Але кардинально змінився репертуар ансамблю. Тепер колектив називався "Криниченька" і співав здебільшого народні українські пісні, або пісні української естради. Якто їх заглавна пісня "Криниченька", присвята, вшанування людям, що зцілюють тіла людей і не забувають про їх душі. "Я завжди мав пошану перед медиками і педагогами, людьми, що присвячують свої життя іншим, розповідає нинішній керівник колективу "Криниченьки" Шестаков В. І. Але, побачивши і почувши ансамбль, тоді ще ІІ Дарницької лікарні, я по справжньому зрозумів, яка широка і мудра душа у людини самої "людської професії". Це відчувалося навіть у патріотично радянській пісні. І я подумав, як це виглядатиме, що буде нести в собі, коли така людина виконає народну, ліричну пісню. Добре, що часи дозволяли перейти на іншу тематику."
Задумка Шестакова виявилася досить вдалою. Українські ліричні і тематичні пісні справді мали глибший зміст і яскравіше наповнення у виконанні людини, яка щодня стикається з людської бідою і болем. Такі спостереження зробили судді районних і міських оглядів народної творчості, перед якими по давній славній традиції продовжували виступати працівники КМКЛ№1. А народна пісня, в свою чергу, повніше передавала душевний стан, душевне тепло, що ними кожного дня ділиться медсестра, лікар, в той час коли бинтує рану чи загоює емоційну травму. Так думають самі учасники колективу.
”Витираю спітніле чоло прооперованого і приговорюю: "Ой, не ходи козаченьку, та за тую річеньку." Розповідає Ялинецька Раїса Федорівна, медсестра денного стаціонару поліклініки, яка співала в "Криниченці" з дня заснування.
Новим етапом у житті Київської міської клінічної лікарні №1 стало призначення у 2008 році на посаду головного лікаря Чермака Ігоря Івановича.
Ігор Іванович Чермак. головний лікар Київської міської клінічної лікарні №1, заслужений лікар України, доктор медичних наук, лікар вищих кваліфікаційних категорій
Цій вольовій, мужній людині та чудовому спеціалісту притаманні новаторство і сміливість поглядів, наполегливість та нестримність у досягненні поставленої мети, іноді навіть недосяжної з першого погляду.
Стрімкий та цілеспрямований, бездоганно-естетичний, він рішуче приймає найважливіші рішення, при чому жодної хвилини не втрачає на зайві розмови.
Лагідний до хворих, вимогливий та іноді суворий для підлеглих, він думає та діє на десять кроків вперед.
Все це дозволило Ігореві Івановичу отримати чудові результати - перетворити звичайний пологовий будинок на Центр репродуктивного здоров'я, виховати коллектив однодумців, переконливо засвідчити: «дорогу осилит идущий»; повірити, що його мрія про лікарню майбутнього – клініку високого європейського рівня – обов'язково здійсниться.
Чермак Ігор Іванович більше 30-ти років проживає у Дарницькому районі, більше 25 років працює у Дарницькому районі на обному робочому місці. У Дарниці народились його діти. Він щоденно стикається з болю, проблемами, які виникають в районі. 4 рази Ігор Іванович був депутатом Дарницької районної ради, де займався сугубо гуманітарними питаннями і соціальним захистом. Зараз він є головою громадської ради Дарницького району. «Моє завдання, - говорить Ігор Іванович, - зробити життя людини здоровим, повноцінним, енергетично багатим, християнським і щасливим».
Київська міська клінічна лікарня №1 продовжує реалізацію соціальної ініціативи, спрямованої на медичну допомогу тим, хто цього потребує в першу чергу.
Ініціатива носить назву «Дні здоров'я». Її столична медустанова №1 розпочала реалізовувати першою у Києві. Головний лікар КМКЛ №1, заслужений лікар України, доктор медичних наук, голова Громадської ради при Дарницькій у місті Києві РДА Ігор Чермак не приховує, що найголовнішим для нього у житті завжди було і буде гасло «Допоможи людині!». За таким принципом він живе, так думає і працює, допомагаючи дітям, хворим, бідним і старим. А ще Ігор Чермак постійно замислюється над тим, що ще більш корисного та потрібного він здатен зробити для людей. Він знає, вміє. І він робить.
Сьогодні Київська міська клінічна лікарня №1 лікує звичайних пацієнтів і має пологовий будинок, де народжуються діти. Лікарня також виконує складну, проте необхідну місію – лікування людей без постійного місця проживання. Установа, таким чином, виконує заповідь Христа. У житті головного лікаря Чермака І.І. основне місце займає релігія. З дитинства він мріяв допомагати іншим. Професія лікаря надала можливість втілити мрію у реальність. Тепер Ігор Іванович не просто рятує життя, а залучає до цієї благородної справи все більше людей.
